Сусіди: Рудно та Зимна Вода

На захід від Королівського столичного міста Львова розташоване селище Рудне, а поряд з ним кілька сіл, назви яких пов'язані з холодною водою: Зимна Вода (колишнє Водяне), Холодновідка та Лапаївка (колишнє Кальтвассер). Уперше Рудне та Зимна Вода згадуються у XV сторіччі, але своєму розвитку вони завдячують залізниці Кароля Людвіга, яка 1861 року сполучила Львів з Перемишлем, Краковом, Віднем...

На цій залізниці було створено дві станції -- "Рудне" та "Зимна Вода", що зробило ці місцевості привабливими для відпочинку та спілкування з природою. Ці околиці навіть називали Булонським лісом. Якщо на початку ХХ сторіччя у селі Рудному мешкало 544 мешканці (61,5% греко-католиків та 30,5% латинників), то перед початком Другої світової війни їх було вже 1,7 тисячі, а національно релігійний склад населення змінився за рахунок переселенців зі Львова (36% українців, 60,8% поляків).

Шематизми початку ХХ сторіччя показують, що у Рудному була мурована 1815 року церква Воздвиження Чесного Хреста. Вона й донині височіє на горбочку перед в'їздом до селища з боку Львова. У сусідній Зимній Воді була римо-католицька парафія Св. Катерини, бо населення села було переважно польським. 1900 року на 800 мешканців було 74% римо-католиків і 11% греко-католиків. А Кальтвассер (як це видно з назви) був німецькою колонією, заснованою наприкінці XVІІІ. До початку ХХ ст. багато німців уже полонізувалось, і 1900 року німцями визнавали себе лише 46% мешканців села. Одним із місцевих дідичів був граф Альберт Міллер.

До 1939 року населення Зимної Води становило 2,3 тис. мешканців. Під час та після війни різко змінився склад населення. Поляки та німці виїхали на Захід, на їх місце прибули переселенці з Лемківщини та Надсяння, а у найкращі будинки селились "визволителі". Після війни продовжували селитись тут мешканці Львова. Село Рудне стало селищем міського типу, а у 1960-х роках воно було підпорядковане Львівській міській раді. Зараз у селищі мешкає 6,2 тисяч осіб, а у Зминій Воді -- 10 тисяч. Це не лише найбільше (якщо не рахувати Львова) село Пустомитівського району, але й найзаселеніше село Галичини й одне з найбільших сіл в Україні.

Зимна і чиста цілюща вода дала колись назви довколишнім селам. У Рудно є кілька цілющих джерел: Лепесина, Бурдяки, Колодієве, Глевакова криниця. Колись з порослого лісом пагорба Осичина витікав струмок з чистою джерельною водою, який місцевий дідич Іван Дудикевич загатив і створив чотири ставки, у яких розводив навіть форель. Поруч були влаштовані пляжі, а ставками плавали човни. Довкола були розташовані кав'ярні та ресторації, грали духові оркестри. Донині ще збереглось кілька віл, хоча більшість із них перебудована або руйнується.

У Рудному жив славетний інженер та просвітянин Василь Нагірний (1848-1921) -- піонер галицького кооперативного руху. 1883 р. він організував споживчий кооператив "Народна торгівля", 1884 року -- ремісниче товариство "Зоря". За проектами Василя Нагірного та його сина Євгена (1885-1951) в Галичині було споруджено до трьох сотень мурованих та дерев'яних церков. Збудували вони собі і віллу в Рудному, яка зараз у занедбаному стані. Місцеві просвітяни давно хотіли б створити в ній музей славної родини Нагірних. Однак бракує коштів, щоб викупити та впорядкувати цей будинок. Його порятунок мав би стати справою честі для українських архітекторів, інженерів, кооператорів, підприємців. Не кажу вже про органи влади.

Місцева "Просвіта" активно співпрацює з церквою. У неділю, 30 травня, з ініціативи священика церкви Воздвиження Чесного Хреста о. Теодора Заблоцького було організовано в середній школі селища виставку сакрального мистецтва. Свої роботи представляла вишивальниця Інеса Горбань-Колесник. Ці виставки вже стали традиційними, проводять їх щороку, переважно на День матері. Під час відкриття виставки, в організації якої брали участь також селищний голова Ярослав Будзан, просвітяни Тетяна Сапіга, Петро Драпайло, виступив церковний хор під керівництвом Ірини Кисіль.

З Рудним та Зимною Водою пов'язане життя і діяльність багатьох відомих людей: поетеси Марійки Підгірянки, письменника Миколи Зінчука, академіка Романа Лещуха, педагога, героя соціалістичної праці Євгенії Кучеренко, художника Любомира Медведя, артистки Оксани Білозір...

Зимна Вода і Рудне в повоєнні часи стали важливим центром катакомбної Церкви. Сюди переїжджали монахині, вигнані з різних монастирів. Шукаючи пристановища, вони селились одна біля одної, організовували маленькі спільноти монашок. Тут селилися вигнані з парафій греко-католицькі священики, а також колишні в'язні ГУЛАГу та засланці з Сибіру, яким не давали права на прописку у Львові. У помешканнях багатьох вірних були кімнатки-каплички, до яких за домовленістю, але без точної вказівки на час, з огляду на конспірацію, приходили священики і проводили Богослужіння. Зимну Воду КДБ називало "уніатським розсадником". Тут жив і владика підпільної Церкви Петро Козак.

1990 року в Рудному офіційно відновила свою діяльність Львівська греко-католицька духовна семінарія Святого Духа.

 


Джерело: postup.in.ua